Про себе у двох словах

Якщо воно комусь треба - то хай бере із когось приклад. Я ж бо – не маю з кого взяти. Не тому, що вже такий крутий (хоча й відчуваю себе незле). Якщо заганятися по буддизму, то кожен врешті-решт залишається самотнім, одним, «пікселем» в картині світу.

Я люблю людей і вино – бачу в них Істину, тільки хороше. Погане ж бо архівується до мізеру та викидається «в корзину». Якщо трапляється нагода побути з хорошими людьми й припити доброго вина – я щасливий.

Я почав чути музику у 6 років. У школі крутив на диско RHCP та Гарі Мура. Мені подобається ділитися музикою, в тому є певна містерія. Зараз я люблю зовсім інше. А за кілька років, можливо буде іще щось. Неважливо - що, головне, щоб це зворушувало, захоплювало, створювало відповідні вібрації…

Я поважаю вибір тих людей, які емігрують з рідної землі. Світ великий і цікавий, він милий мені. Я обожнюю подорожувати і маю «мільон» друзів від Австралії до Канади. Я ніколи не відмовлюся від нагоди знову втрапити в тріп, який приведе мене до Лондона чи Нью-Йорка, Парижа, Амстердама. Я – людина світу. Але це – щоб подорожувати, аби, врешті, повернутися… Україна – моє місце, мій затишок.

Добро переможе, я в то вірю. Природа людини закладена в цьому. Якщо яке-небудь зло не згодне з тією сентенцією – най на пару з Голівудом та ацтеками поцілують мене в дупу.

Якби міг сказати щось, бодай, половині людства, я б сказав «Натисніть на «паузу», чуваки! Подивіться вгору, злапайте Бога за бороду та втямте, врешті, наскільки неймовірно вже те, що ви тут сопите у ніздрі!»

Щиро ваш, Яворскі.